ПРИРОДА РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ДРУЖБА, ЛЮБОВ ТА КОХАННЯ В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ БУДНІКА
Про чернігівського поета, барда та телеведучого Василя Будніка автор цих рядків дізнався в ранньому шкільному віці, ще на початку 90-х років минулого століття. Саме тоді розпочав мовлення міський телеканал «Новий Чернігів». Василь в той час працював ведучим новин та програми музичних вітань чим запам’ятався чернігівським телеглядачам.
Народився Василь Будник 2 січня 1965 року у м. Васильків. «Коріння моє – це нинішня Чорнобильська зона» – зазначає поет. Тугою за батьківщиною пройняті рядки його вірша «Рідна земля».
РІДНА ЗЕМЛЯ
Мене змалку кохала,
Дарувала тепло,
Шлях в життя відкривала,
Та дитинство пройшло;
Вже навік у полоні
Ріки, ліс і поля –
У Чорнобильській зоні
Моя рідна земля.
Мені важко буває
Уявляти життя
Без коханого краю,
З краєм без майбуття.
Атом в травах і кроні.
Диха смерть звідтіля –
У Чорнобильській зоні
Моя рідна земля.
Отчий дім не побачу,
Хоч живи років сто.
Тільки мовчки поплачу,
Щоб не бачив ніхто.
Не почую вже птаства,
Що злетиться в сади.
Моя земле нещасна,
Я благаю – прости!
Після переїзду до Чернігова Василь навчався на історичному факультеті Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка, після закінчення якого з 1985 по 1990 рік працював юридичним консультантом на будівництві. З 1993 по 2004 рік один із перших дикторів Чернігівського міського телебачення.
У 2012 році видав збірку «Люблю я…» до якої увійшли поезії написані протягом тридцяти років.
Відкриває збірку пісня «Мій Чернігів», яку автор поклав на музику і сам її виконує під гітару, що свідчить про те, що Буднік не тільки талановита людина і поет, а ще і бард-пісняр. Слід зазначити його здібності як композитора, а також акомпаніатора-гітариста. До речі, пісня «Мій Чернігів» на мою думку має риси шансону.
МІЙ ЧЕРНІГІВ
Хоч я це місто досконало знаю –
Нову тут знову вуличку знайду.
А друзів дім ніколи не минаю.
Я знову по Чернігову іду.
А всі шляхи ведуть до Валу, звісно,
Всміхаюсь людям – зайві і слова.
Душа холоне від гармат залізних,
Та пляшка пива знову зігріва.
Яка краса! – Десна мій зір милує;
Ліси і луки, берег Золотий…
Які дівчата! – Серце аж гальмує,
А біс – під ребра. Господи, прости…
Я свій на Стрижні і на Білоусі,
На Корді і на Болдиній горі.
Люблю, коли зі мною разом друзі,
Пісні, гітара, свято до зорі.
Все, що святе і грішне в серці маю,
Кого кохаю і що не люблю –
Все це в собі ніколи не ховаю;
З тобою, мій Чернігів, розділю.
Цей край чудовий, і мені відомо –
Тут найдзвінкіші в світі солов’ї.
Щасливий я, що саме тут я – вдома,
Що народились діти тут мої.
Мальовничу природу Придесення автор зображує у віршах «Стародавні праліси» та «Осінь».
СТАРОДАВНІ ПРАЛІСИ
Немає більшої краси,
Ніж стародавні праліси.
Тут сосни майже вікові
Й берези, кожна – наче дві.
Дуби, що не злічить років,
Ростуть ще з глибини віків.
І, сам з собою бути звик,
Живе у хащі Лісовик.
ОСІНЬ
Осінь. Листя опадає,
Сумом віє від землі,
І півптаства відлітає
Десь у вирій, край землі.
А дощі уже холодні.
Непривітні дмуть вітри.
Горизонт – як край безодні.
Ліс – в полоні у жури.
Але раптом – сонце блисне,
З’ятрить луки й небеса.
Осінь бавиться навмисне:
Подивись, яка краса!
У багряно жовтім раю
Погляд й подих оживлю,
І тепер вже точно знаю:
Осінь, я тебе люблю!
Чільне місце у творчості поета займає його інтимна лірика. До еротичних мотивів автор звертається у поезіях «Перша коханка» та «Загадка любви».
ПЕРША КОХАНКА
Вже ранкова зоря розбудила маленьке село,
І приймач вже програв перші гімну мажорні акорди,
Як прокинувся я і згадав, що зі мною було…
На тебе подивився щасливо, і ніжно, і гордо.
Ти ще лагідно спиш, ледь розкинувши руки вві сні,
І смієшся немов, як у відповідь на привітання.
Я милуюсь, бо ти наймиліша у світі мені.
Я тобою живу, бо з тобою пізнав я кохання.
Є на світі Господь, бо цю ніч нам він подарував,
І тепер ми за всіх щасливіші цим сонячним ранком.
Я на тебе дивлюсь, навіть подих свій затамував:
Ти ще хвильку поспи, моя перша у світі коханко.
ЗАГАДКА ЛЮБВИ
В чем любовь: в морали или плоти?
Мы привикли все всегда таить.
А ведь мы в любви, как на охоте:
Зверя бы загнать да пристрелить…
Отчего, пойми, она вспотела–
Так под тазом крутит и кипит?
А корда сольются оба тела,
Как на зло, диван поять скрипит.
Одеяла нет, раскрыты окна,
А меж бедер только жар и пот.
Простынь, хоть выкручивай, промокла.
Руки ищут плечи, грудь, живот…
Поцелуев прикус горько-сладкий
Спрятался в объятия бутон.
А ответить – в чем любви загадка
Могут только окрики да стон.
Теми нещасливого кохання автор торкається у поезії «Не повернеться кохання», яку поет написав разом зі своїм товаришем однокурсником по інституту Миколою Вороною.
НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ КОХАННЯ
(співавторство з Миколою Вороною)
Згадай, мила моя, як місяць в небі плив,
Як ми удвох кохалися до рання.
Минулося все те, і місяць спохмурнів,
Бо більше не повернеться кохання.
Тамую у собі душевний щем і плач.
Та ти за мною не журися, мила.
Я не бажаю зла, але й добра, пробач,
Бо так хотів, щоб ти мене любила.
Тепер уже навік прощай, любов моя,
Бо зустріч ця для на обох остання.
Сумую по тобі, але вже знаю я,
Що більше не повернеться кохання.
Оскільки Василь дуже цінує дружбу, то в збірці вміщено декілька поезій на цю тематику. Серед яких, необхідно виділити: «Друзья» та «Давай згадаємо».
ДРУЗЬЯ (О ДРУЖБЕ МЕЖДУ МУЖЧИНОЙ И ЖЕНЩИНОЙ)
С тобою созданы мы для коротких встреч.
Быть может, потому друзьями стали,
Что не познали нежность губ и плеч.
Иначе друг от друга мы б устали.
С тобой мы только мысленно в грехах
Рисуем наши образы взаимно,
И только в романтических стихах
Поём любви классические гимны.
Мы искренни. Нам нечего таить.
Симпатию – и ту скрывать не нужно.
Друзья. Пускай не верят – может быть
Между мужчиной с женщиною дружба.
А судьбам нашим где-то порознь течь.
Порой лишь улетим в воспоминанья.
С тобою созданы мы для коротких встреч,
Какими были наши все свиданья.
ДАВАЙ ЗГАДАЄМО
Давай згадаємо, як нам колись жилося,
Коли були ми зовсім-зовсім молоді,
Коли на скронях не сивіло ще волосся,
Коли, здавалось, все попереду в житті.
Коли кохали ми, і нас коли кохали.
Коли жадали ми любові й забуття.
Коли не думали ми і коли не знали,
Що все мине, і не повернеться життя.
І тільки зараз розумієм, милий друже,
Що все минає, і що швидко плине час.
Давай згадаємо, як ми любили дуже
По чарці випить за здоров’я і за нас.
Налиймо й зараз, і нехай в душі проснеться
Запал юнацький із давно минулих літ.
І поки ще для нас на світі все минеться,
Ми по собі в житті залишим добрий слід.
А зараз, нумо, підведи з підлоги очі
І подивися як раніше на життя.
Побачиш погляди замріяні жіночі,
Відчуєш їх жагу й сердець палке биття.
Відчуєш ти як з кожним рухом молодієш,
Коли обіймеш стан жіночий як колись.
І мов би в юності далекій обімлієш,
Аби серця в одному подиху злились.
Таким чином, Василь Буднік у поезіях висвітлює своє бачення та ставлення до рідної землі, природи, дружби й друзів, до любові взагалі та коханої людини зокрема, як основних чинників сутності людського буття.
Нещодавно, проходячи вулицями Чернігова, зустрів пана Василя, який був приємно здивований, що його пізнали, адже вже понад двадцять років Василь Михайлович не працює на телебаченні.
На запитання: «Чи часто пізнають на перехожі?», телеведучий відповів, що здебільшого це старше покоління, яке пам’ятає чернігівське телебачення 90-х років.
Під час розмови поцікавився: «Чи зараз займаєтеся поезією?». Василь зазначив: «Так, пишу, але не публікуюся. Хоча мене і часто запрошують на різні поетичні вечори, та мені краще з’їздити на рибалку, сходити по гриби, щоб насолодитися красою рідної природи….»
Олександр Молибога,
спеціально для видання speckor.net
